Жив в сім`ї він небагато, У шість років втратив тата, Горе страшної війни Зачепило півстрани. До науки мав він звичку, Добре скінчив семирічку. Попрощавсь, книжок запас, І відбув в Новочеркаськ. Там - у технікумі в муках Вчив шахтарську він науку, Щоб уяву добру мать, Як вугілля добувать. Як стволи ідуть під «зонтом», Як проходять горизонти. Запобігти як здалля, Щоб не сунулась земля? Рахувати як заміри, Як дивитись в нівеліри, І, нарешті, знать як слід, Що таке – теодоліт. А, щоб все це закріпити, Щоб добавити освіти, І підвищити статут – Він вступає в інститут. Там навчатися не важко, Бо вже є одна «бумажка», Все «проходив» і вивчав. Почав зирить на дівчат А були там ті дівчата І - стрункі, і – в три обхвата, Чорні…, руди…, білолиці…, Трохи літні й молодиці. Дівки всі за ним стріляли, Для обзору підставляли Стегна…, ноги… і все те, Що міститься в декольте. Всі хотіли, до єдиной, Стати Мішиной дружиной. Кожна мріяла давно Затягти його в ярмо. По чиїся він пораді Був у Ворошиловграді. Потім трохи пил пригас, І - подався у Донбас. А іще привик він змалку Влітку їздить на рибалку, Посидіти близ ріки, Наловити бубирків. Трохи «вдарити» для стану, Карасів поїсти з сметаной, І, розслабившись, трєпаться, Як його в сім`ї бояться. Звичку мають всі такі Первомайські рибалкИ. Там – герой між мужиками, Дома ж ходить затишкАми. Хай щастить тобі в житті. Щоб не був насамоті, Щоби мали діло руки, Щоб приходили онуки, Щоб не бив осінній град Твій чудовий виноград. Штреки щоб не розминались І точнісінько збивались.