Вмираюча тиша й сумна пустота. В моїм серці пустка? Так друже, так! Немає усмішок, немає кохання. Я звикла до болю й сумного зітхання. Навіщо любити якщо це лиш глум? Навіщо над кимось знущатись? В очах повних болі народиться сум. - Ви будете знов повертатись! До мене? Він знову? Товаришу мій, не жартуй! Він краще повірить у демонів змову, І скаже – «Серденько, пустуй». Забути кохання? Ви що, подуріли? Таке не забуду ніяк! Або ж мої думки до неба злетіли… До болю вже втратили страх.