Гете Тоді по лісу я блукав І наодинці із думками, Я марно сенс тоді шукав, Все те, що звалось почуттями. У затінку помітив, Як квіточка росте, Як зіронька сіяє, Як очі гарні було її лице. Я захотів її зірвати, Вона до мене каже тонким голоском, Чому я мушу помирати, З пошкодженим стеблом? Я викопав її з корінням, В саду вона пустила плід, Будинок мій наповнився цвітінням, Йому в дарунок гарний цвіт. І посадив її я знову, На місце, де вона розквітне навесні, Розпустить пагони чудові, Блаженний аромат дає вона мені.