Почуття давно вже в серці згасли, Молю надію:"Тільки не старій!" І все одно,життя неначе пазли За хмарами Лиш попіл Моїх мрій... І скільки пережив,не пам'ятаю, Хоча я підліток,незграбний ще юнак. В минуле знову й знову повертаю, Але я не змінюся вже ніяк. Можливо,зайві ці слова та смуток, Багато я зробити ще не встиг. Зітхаю безнадійно(навіть люто!), Беру корисне із дешевих книг. А ще в дитинстві говорила мати: "Не повторюй помилок чужих!". А я стільки наробив,якщо згадати: Скільки злого,скільки зайвих лих. Навіть на своїх не зміг навчитись! Що вже і казати про чужі?! Тільки втретє вже б не помилитись! Не відчути знову смак ножів! ...Ось укотре каюсь і гадаю: "Може й заслужив прощенним бути?". Вже нема надії! Проклинаю! Нажаль, всього мені не повернути... Колись роки так пронесуться стрімко, Колись ріка й мене збере у Вічність, А поки - в серці б'ються дзвінко І юність,і запал,і динамічність! А що вже буде,то нехай із ним! Зараз - тільки жити! Жити треба! Вже десь іде майбутній років плин, Що може й приведе колись до неба. І почуття вже набирають сили, І з'явиться старе тепло долонь, Надія знов підійме свої крила! За хмарами не попіл, а вогонь!