Дзвони чарівні над містом старим, Подих дитинства на вулицях старих, Сонце сідає вже скоро, за ним, Я все біжу де ці звони лунають. Я підіймаюсь на башту, біжу, Швидко біжу по тих сходах забутих, Довгі вони, та я ні, не впаду, Як я давно не міг дзвони почути. Ось на верхівці, стою і дивлюсь, Сонце сідає вже за горизонтом, Місто червоне і я посміхнусь, Я посміхнусь разом з тим дивним сонцем. Як же красиво це місто старе, Скільки людей тут знайшли свою долю, Я лише гість, мені сумно за це, Я лише гість в старовинному Львові. Довго ще снитися будеш вночі, Довго ще чути я буду ті дзвони, Там, на землі териконів один, Там не почують мою тиху сповідь. Дзвони чарівні над містом старим, Капають тихо з очей моїх сльози, Як би хотів Львів назвати моїм, Та потяг мій вже на східній дорозі. Присвячується місту Лева