Ніч барвиста розцвітала. Демон темний увійшов. Смерть йшла поруч з ним… Усміхались один одному. А та дівчина стояла З окровавленой рукою Серце вирвала своє І вмирала знов і знов. Всі покинули її Навіть, той, хто обіцяв Розділити сум і горе; Радість і тепло. Кинув він її На розтрати долі… Увійшла вона – В ту чарівну мить, Де була лиш смерть І вони – одні. Подих чувся їй останній. В цю фатальну мить… Все закінчилось чудово. Мабуть, домоглась вона свого. Може, хтось поміте, Що її немає – Погляду й душі! Може й пожалкуєш про свої слова, Але буде пізно – Подиху нема.