Розп'ятий він падав із неба на землю, За мить пролетів крізь усі почуття, За мить він відчув які зорі даремні, За мить втратив він усі фарби життя. В ту мить на годиннику було за північ, І сльози замерзли навічно в очах, То небо вбиває і слабих і сильних, Воно перетворює серце у прах. Розп'ятий він впав на холодну ту землю, Навічно згубивши себе у пітьмі, І квітка кохання в руках була мертва, ЇЇ вбили очі холодні твої. Та ні, він не скаже тобі більше слова, Не скаже тобі, що відчув він в ту ніч, Навіщо казати, коли небо знову, Щоночі нагадує болісну мить. Він встав і пішов десь шукати світанок, Так зранку чарівні зимові краї, Віддав він усе, щоб забути той ранок, Стигмати кохання лишив лиш собі.