Так зимно, холодно мені; Спливає вересень, спливає Неначе у страшному сні, І сил прокинутись немає… Немає – раз і назавжди. Немає – сум і порожнеча. Лиш тількі хвилі на воді, Лише тягар важкий на плечі. Нема, не буде… Ні, не так! Вірші стають перед очима. Пішов з життя поет-дивак, Життя потік його не втримав. Пішов, лишивши по собі Самі вірші, а більш нічого. Він жив постійно у журбі, І захлинувся… Випадково. Втонув поет, але П’єро* З його вірша, створіння хворе, Шукає правду і добро, Весь час вдивляючись у море. І Чінгіз-хан на віслюку, І Тарас Бульба на жар-птиці Лишились тут, хай тобі спиться Під тихий плескіт у ставку. Годинник став, спинився час. Все по нулях, та десь, я знаю, Читаєш ти “Еклезіаст” І дивишся з-за небокраю. *Тут і далі персонажі та образи з віршів Олега Гріценко