(Дніпропетровський суржик) В профсоюзі, хто не знає,- Місця кращого немає. Коля гарно там живе. Держить трьох жінок під боком. Можна так робить сто років. І, чимало грошей є. В кабінеті, як в палаці, Цілий день проводить в праці, Пише, чи дзвонить, Тре потилицю, як треба, Та весь час взира на небо, А, коли, і спить. Сьомий рік, як кіт у маслі, Заправля трудящим басні, Цей портфель трима. Хто забрати схоче – зразу Же розтягне собі м”язи. Вирвати – дарма. Найприваблива посада: Жінки і з переду, і з заду Роблять перманент, Очі фарблять, і помадой Мажуть надо де й не надо, Йдучи в кабінет. Після бесід, так буває, Його жінки розпаляють Вільністю манєр, Що, ганчіркою піт втирая, Він на п”ять хвилин вмикає Кондиціонер. Розправля, як коршун крила, Кров тече гаряча в жилах, Рідка, не густа. Їх усіх з”їда очима, Забува, що за плечима – Без п”яти півста. Як про це він забалакав, Дід Полінський аж заплакав:- Це - прекрасна мить. Коля, дай портфель, хоч трохи, Дідусю на пару років, Щоб отак пожить. А, за це тоді я мушу, Всю в діла покласти душу З ранку до ночі. Тільки, прошу, у неділю Залиши мені, для діла, Сейфові ключі. Але, годі. Це – все жарти. Ображатися не варто. Ти завжди – в ділах. Я вітаю тебе дуже З ювілеєм твоїм, друже, Та бажаю благ. Хай частить тобі і далі, І рядами хай медалі Закривають грудь. Та, згадай стареньку байку: «Профспілкову балалайку». Друзів не забудь.