За темою вірша Романа Котляра «Ім’я» Якось Сарі і Абраму стрілось кошеня. Захотіли взять додому, дать йому ім’я. Імена перебирали: Мойша, Моісей,... Та сусіди заволали: кіт — не іудей! Йой, Абрамцю, — Сара каже — це ж бо срамота, щоб ім’ям таким поважним називать кота! Ти й придумав (лихо з нами, з глузду мо злетів?), щоб людськими іменами називать котів! У кота ж натура хвацька й дурість — аж несе! То ж нехай він буде Васька. Васька! Та й усе.