Хто, власне, знає, що воно – кохання? Закоханий навряд чи розповiсть. Осяяння, натхнення, хвилювання? Блага до нас iз сфер небесних вiсть? Лиш той – людина, кажуть, хто кохає. Кохання свiтло, наче сонце, л’є, Нiчого вiд людей не вимагає, А тiльки щедро радiсть роздає. Усе прекрасне в свiтi – вiд кохання: I квiти, i будiвлi, i пicнi. Воно яскраве – й перше i останнє, Хай прийде восени чи навеснi. Якщо хоч раз в життi любов пiзнаєш, Осяяне з тих пiр твоє життя. I тим єдиним, що когось кохаєш, Освячуєш i iншi почуття. Якщо бажаєш Землю обiйняти, До сонця бiгти вранцi i спiвать, Бродячого собаку цiлувати – Все ясно: умудрився покохать...