Нема тої України, Що вкривалась славою. Залишилася руїна, Зоветься державою. Є держава, правителі, Народ, землі, мова, Та нема кому сказати На тій мові слова. Нема, нема й не з’явиться, Звідки ж йому взятись? Враз пащека роззявиться Та й його розчавить. Роздавить, глитне, оближеться, Блисне диким оком, Засміється й розійдеться Дірою глибокой. Нема щастя на Вкраїні, Нема тай не буде Останеться стоять руїна, Згинуть добрі люде, А недобрі розійдуться По землі, по світу, Та й спаскудять добру пам’ять В китайку повиту. Оту пам'ять, що ще мати, Недоспавши колисала І нема де правди взяти, Все неправда пов’язала. Пов’язала в сніп пшениці, Що згнила під сонцем, Тільки й слави, що дзвіниці Спозаранку дзвонять. Дніпро старий замулився, Висох від печалі, Людей нема, поснули всі, Як квіти опалі.