Критичний погляд на демократию Сказати, що кращі ліки від хвороб демократії — більше демократії, однаково що сказати: кращі ліки від злочинності — більше злочинів. Генрі Луїс Менкен Найбільш широке визначення терміну «демократія», наведене у Великому юридичному словнику ОНЛАЙН: Демократія – (гр. demokratiar - влада народу, від demos-народ і kratos-влада)-у сучасному розумінні - форма державного правління, заснована на визнанні таких принципів, як верховенство конституції та законів, народовладдя і політичний плюралізм, воля та рівність громадян, верховенство прав людини. Реалізується республіканським правлінням з розподілом влади, розвиненою системою народного представництва. Д. виникла разом з появою держави (стародавні Афіни). У сучасному суспільстві означає владу більшості за умови захисту прав меншості, здійснення виборності основних державних органів, наявність прав і політичних свобод громадян, їх рівноправність, верховенство закону, конституціоналізм, розподіл влади. Розрізняють безпосередню Д. (основні рішення приймаються безпосередньо всіма громадянами на референдумах, зборах і т.і.) та представницьку Д. (рішення приймаються виборними органами, парламентами та ін.). Найбільш повного розвитку інститути Д. набувають у правовій державі [1]. Демократія, як форма правління, виникла в найдавніші часи. Можливо, народовладдя існувало ще у прадавніх громадах мисливців і збирачів, відомо, що перші демократичні держави – міста шумерів у межиріччі. Алі демократія у сучасному нам розумінні, виникла саме в Стародавній Греції. Головним органом влади в Афінах були народні збори. Народні збори - збори вільних громадян Аттики, що постійно діють. Вони володіли законодавчою і деколи виконавчою владою. На народних зборах обиралися члени «ради п\'ятисот» - афінського уряду. У прадавніх Афінах вперше був ужитий принцип розподілу влади. Але Афінська демократія все ж не була нею в сучасному розумінні. Її можна скоріше назвати обмеженою демократією. Повні громадянські права мали лише корінні Афіняни, жінки і раби не мали права брати участь у народних зборах. Тобто, лише 1% населення Афін мали змогу брати безпосередню участь у вирішенні державних справ. Незабаром Афінський поліс осягнула кризу. Багаті громадяни боролися з біднотою за владу. На цьому ґрунті короткочасно знову відродилися тиранії. Це виявлялися наслідки демократичного режиму [2]. З давніх-давен найсвітліші голови людства розуміли недоцільність народного управління державними справами, висловлюючи негативну оцінку демократичної форми правління. Сократ був супротивником демократії і прихильником рабовласницької аристократії, вважаючи, що чесність і знання є привілеєм шляхетних людей, а \"хлібороби й інші працюючі ... не можуть бути розумним\" і, отже, не повинні допускатися до участі в керуванні державою. Його ідеї розробляв у своїх працях Платон, вказуючи на те, що демократія - це влада юрби, неблагородного демосу. За Платоном, демократія поряд з тиранією є самою неприйнятною формою державного правління, так звана охлократія – влада натовпу. Гігант німецької класичної філософії Георг Фрідріх Гегель вважав пряму участь народу в керуванні державою недосяжною через самі властивості цього народу: \"народ, узятий без свого монарха... є безформна маса, що вже більше не є державою\" і, що тому взагалі не володіє суверенітетом. Таким чином, Гегель не визнавав за народом права визначати законодавчі зміни соціально-політичного ладу. Видатний російський філософ М.Бердяєв, розмірковуючи стосовно Росії, відмічав страх перед свободою в людях, їх тяжіння не до волі, а до справедливості. Також Бердяєв засуджує демократію, як лише ще одну форму підкорення керованих керуючими: «Немає більш гіркої і принизливої залежності, ніж залежність від волі людської, від сваволі рівних собі. Можна підкорити себе волі вищій, вищій правді, вищим началам, можна обмежити себе і відректися від себе в ім\'я цих начал. Але гідність богоподібної природи людини, але шляхетна гордість людини повстає проти того, щоб життя своє цілком підкорити людям, рівним і нижчим». Серед супротивників присутності у народу права на участь у керуванні державою можна виділити й К.Ясперса. Цей німецький дослідник іменує народ \"масою\" і пише, що маса є юрбою не зв\'язаних один з одним людей, які у своїй комбінації становлять якусь єдність. Маса \"становить свою думку в цілому, яка не є думкою жодної окремої людини\". Ця думка, за словами К.Ясперса, й іменується \"суспільною думкою\", воно є фікцією думки всіх...\" [2]. Отже, ще багато сторічч тому вчені та філософи добре розуміли неможливість існування демократії як форми правління по суті, бачили загрозу, що виходила від всенародного управління, намагалися застерегти людство від помилок демократії у майбутньому. Серйозне обговорення питання про відродження так званої афінської демократії, яка була взята за приклад істинного народовладдя, не відновлялося аж до нашого часу. Саме у другій половині XX ст. ідея демократії поширилася серед європейців і американців, як єдина альтернатива диктаторського правління. Перш за все, це пов’язано з жахами тоталітарної диктатури Гітлера, яка, доречі також була встановленна демократичним шляхом. Поширення демократії стало головною тенденцією й останніх 25 років. Якщо в 1970 році влада обиралася населенням в 30 країнах, то в 2005 – уже в 119 [3]. Однак останнім часом розвиток демократії і політичних вольностей сповільнився. По суті, один з парадоксів нашого сторіччя полягає в тому, що “успіх” демократії в Східній Європі й Південній Африці супроводжується глибоким розчаруванням у Західній Європі, “місці народження” сучасних демократій. Це пов’язано з кризою, яка вже охопила всі найдемократичніші країни (США, Західна Європа, Велика Британія), але ще не наздогнала країни «молодої» демократії (Східна Європа, Азія, Африка, Лат. Америка). Існують два фактори, які впливають на розвиток демократії в світі: 1. Революційні зміни технологічної бази цивілізації: зрушення у засобах виробництва (впровадження інновацій) призводить до появи у політичних еліт надзвичайно ефективних інструментів маніпулювання суспільною свідомістю. Це ставить під сумніви свободу вибору. 2. Глобалізація: Розкол світу на «золотий міліард» і «зону бідності», виникнення зон конфліктів; криза ООН, як інституту світового міжнародного права [4]. По-перше, в сучасних умовах демократії основним засобом маніпуляції масами є преса і телебачення. Один із демократичних принципів - принцип свободи слова, відкрив для політичної еліти могутній засіб впливу на суспільну свідомість. Через економічне приборкання мас-медіа (придбання або створення ЗМІ) близькими до влади потужними промислово-фінансовими групами, в сучасному світі здійснюється контроль над потоками інформації. Інформація ретельно фільтрується, а журналістам надається висока зарплатня з метою компенсації «за неправду». Опозиційні ЗМІ у кращому випадку витісняються у недоступний для широкого загалу Інтернет, а у гіршому – влада вдається до системного придушення незалежних мас-медіа як явища. Завдяки маніпуляції суспільною думкою через ЗМІ, виборець найчастіше некомпетентний в тих питаннях, які необхідно вирішувати щодо державного правління. З вищезазначеного постає питання: чи існує справжня свобода слова в сучасному світі? По-друге, процес глобалізації сприяє обмеженню змоги контролювати національними урядами внутрішньо-політичної ситуації в державі. В наш час принципи суверенітету і недоторканності національної держави фактично зруйновані. Спостерігається тенденція переходження державної влади під керівництво так званих наднаціональних світових інституцій. Як зазначив Р. Даль, «Тільки час дасть відповідь на запитання, зможе глобалізована держава зберегти лояльність до демократичних цінностей чи демократія помре разом із національними кордонами». Як наслідок, національна політична еліта інкорпорується у транснаціональні структури, перетворюючись на їхні регіональні філії. Все це відчужує політичну еліту від національних інтересів, суспільних ідей [5]. В останні 7 - 8 років в світі спостерігається тенденцій прямого і відкритого порушення основних демократичних засад. Перш за все, це пов’язано зі скороченням політичних прав громадян і встановлення прямого контролю над поведінкою населення збоку розвідувальної спільноти у рамках глобальних антитерористичних стратегій. Навіть у країнах сталої демократії силами спецслужб ведеться спостереження за лідерами, що формують суспільні настрої, політиками, підприємцями, журналістами та іншими категоріями політично активного населння. Служби безпеки мають доступ до банків даних поліції, податкової служби, телефонних і транспортних компаній, інтернет-провайдерів, міністерства охорони здоровя, тобто таких, що становлять суть приватного життя індивіда [6]. Це можна назвати тоталітарною демократією. Особливо яскраво виражена вона в США і проявляється, головним чином, у порушенні основних прав людини, перш за все - права на приватне життя. Так, прослуховування приватних телефонних розмов, контролювання кореспонденції визначних громадських діячів, дипломатів та приватних осіб, які часто виїзджають за кордон вже встигло стати звичним явищем для американського суспільства. Але найцікавіше те, що громадяни не пручаються вищеназваним діям, відмовляючись від ліберальних свобод в обмін на гарантії безпеки і комфорту. Таким чином, суспільство мовчки погоджується з колосальними порушеннями основних демократичних принципів. Чи є це демократія? В США та Великій Британії історія демократії сягає сотен років і саме в цих країнах найшвидше настала демократична криза. Розглянемо основні ознаки кризи демократії в США. Сучасні США вже випробовують катастрофу основних умов існування народовладдя: спостерігається занепад масової віри в демократію і зростає майнове розшарування суспільства, росте дисфункція політичної системи США, постійно зростає рівень корупції, прогресує моральний занепад суспільства, зростає міжетнічна і расова напруженість. Одна з найжагливіших тенденцій в американському суспільстві – зневіра у демократії. Перша ознака цього – все більша частка населення, що не приймає участі у виборах. Особливо тривожить те, що росте політична апатія серед молоді США. Якщо в 1966 р. питання політики цікавили 58% молоді, то в 1997 р. – вже тільки 27%. Про тоталітарні риси американської демократії було сказано вище. До чого ж, врешті решт, призведе криза демократії у Сполучених Штатах? Можна робити різні прогнозування. На думку американських вчених Альберта Соміта і Стівена А.Петерсона, що написали роботу \" Як працює еволюція …\" скоріш за все відбудеться антидемокртичний переворот зі встановленням диктатури. В свою чергу це, як зазначають автори, спровокує чергу подібних переворотів по всьому світові. Карту світу складуть в основному авторитарні й диктаторські режими. Ми побачемо світ конкуруючих автократій. Можна погодитися з авторами, спираючись на теорію циклічності режимів правління, згідно з якою різні форми правління змінюють одна одну по колу [7]. Щодо Росії, то тут ситуація дещо інша. На сьогоднішній день в її політичній системі все яскравіше проявляються наслідки царського минулого. Уявна демократія насправді більше походить на «м’яку автократію» у формі президентського правління, або на «царську демократію», що припускає стійку і несуперечливу комбінацію ідей демократії в поєднанні із сильною і відповідальною державною владою. Можна стверджувати, що російське суспільство свідомо віддало перевагу владі з елементами диктатури, яка взмозі забезпечити порядок. Росія (доречі, як і авторитарні Білорусь, Казахстан, Узбекистан) за 17 років незалежності вже встигла стомитися від демократії, що не скажеш про Україну. Розглянемо стан демократії як форми політичного режиму в Україні, проаналізуємо основні тенденції в цьому напрямку. Виходячи з ст. 1 Конституції України „Україна є ... демократична ... держава” Згідно з ст. 5. Україна є республікою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування [8]. Тобто, Основний Закон України, затверджує принципи демократії як пріорітетні в напрямках розвитку держави. На сьогоднішний день розвиненість демократії в Україні на достатньо високому рівні. За результатами рейтингу Nations in Transit –2007, проведеного Freedom House вУкраїні найвищий рівень розвитку демократії серед країн СНД. Україна має рейтинг 4.25 за шкалою від 7 (постійний авторитарний режим) до 1 (постійний демократичний режим). Розглянемо критерії, за якими складається вищезгаданний рейтинг і відповідні оцінки, які отримала Україна (також за шкалою від 1 до 7): Виборчий процес – 3; Громадянськое суспільство – 2.75; Незалежні ЗМІ – 3.75; Демократичне управління на національному рівні– 4.75; Демократичне управління на місцевому рівні – 5.25; Незалежність судебної гілки влади – 4.50; Рівень корупції – 5.75. У відповідності з наведенними показниками, основними досягненнями України можна вважати розвиток таких демократичних інститутів, як громадянське суспільство, свобода слова й виборчий процес. Причому показники розвитку громдянського суспільства й незалежності ЗМІ демонструють постійну позитивну динаміку зі значним покращенням у зрівнянні з 2000 р., в той же час як показник демократичності виборчого процесу відчуває значні коливання і поступово покращується, вже починаючи з 2005р. За іншим рейтингом Freedom House, Freedom in the World – 2008, що проводився за двома критеріями: политичні права та громадянські свободи, Україна єдина серед країн СНД була віднесена до «вільних» країн. За шкалою вимірювання від 7 (самий низький рівень свободи) до 1 (вищий рівень свободи) вона отримала оцінку “3” за рівнем захисту політичних прав і “2” – за рівнем громадянських свобод [9]. Дійсно, серед країн СНД Україна справедливо визнана найдемократичнішою, її успіхи відносно демократизації суспільства безсумнівні, але вже на сучасному рівні мають прояв побічні наслідки демократії. Політична ситуація і досі залишається в стані «стабільної нестабільності», політична криза стала нормальним явищем для українського сьогодення. що, в свою чергу, впливає на рівень економічного зростання і гальмує розвиток економіки України. Небачиний розвиток корупції в усіх гілках влади властивий для всіх країн СНД, не оминув він і Україну. Французський політолог Ален Котта визнає, що розвиток ринкових відносин супроводжується процесом «стихійної демократизації» корупції [10]. Сам факт корумпованості держави вже заперечує демократію. Найголовніша ознака демократії, як форми правління – правова держава. Але хіба можна констатувати панування права в Україні, якщо органи правосуддя не карають злочинців, порушивших закон? Як наслідок – громадяни самі здійснюють правосуддя відносно порушників-держслужбовців, необачних водіїв та забудовників, практикуючи в народі самосуд. Самосуд як крайня форма протесту, є результатом неможливості захистити свої права законним шляхом [11]. Засоби масової інформації повинні, перш за все, виконувати функції основного джерела інформації. Але в Україні преса і телебачення все ще залишаються засобами формування суспільної думки. Основна кількість ЗМІ знаходиться під контролем суб’єктів політики (політичних лідерів, партій), з метою нав’язування певних погляди. Цим фактично обмежується як свобода слова, адже за наслідками соціологічних опитувань 727 журналістів з усіх регіонів України понад 86 % визнає існування політичної цензури. І невипадково майже 80 % громадян вважають професію журналіста небезпечною [10]. Цим фактично обмежується як свобода слова, так і свобода вибору. Вищенаведений перелік гострих проблем можна поповнити ще довгим змістовним списком, що свідчить не про недостатню розвиненість демократичних свобод в Україні, а лише вказує на ті самі негативні наслідки демократичної форми управління, які вже на повну силу вирують в США та Європі. Україна, як країна з достатньо високим рівнем розвитку демократії вже відчуває її негативні наслідки. Виникає закономірне питання: чи потрібна Україні демократія? Чи є сенс у встановленні демократичної форми правління? Чи насправді демократія є найкращим варіантом правлінням для нашої держави? Здається, що демократія неминуче пов\'язана зі спробою з\'єднати безсумнівно суперечливі потреби: правління закону із представництвом особливих інтересів — гарантування поваги до людської волі й у той же самий час організація суспільства відповідно до уявлення більшості про справедливість Швидкими темпами прогресує криза участі громадян у демократичних процедурах – суспільне розчарування в демократії. Показово, що в 2001 році в загальних виборах Великої Британії брали участь 26 млн. громадян, а кількість глядачів, які віддали свої голоси за учасників першої телепередачі «Поп-ідол», становила понад 32 мільйони осіб [5]. Для більшої частини громадян України демократичні цінності також не мають практичного значення. Такі результати дослідження \"Усвідомленість українського вибору\", проведеного Інститутом Горшеніна у рамках річної програми \"Ментальні основи вибору\". Так, усього 46% українців вважають, що свобода слова має для них якусь практичну цінність, 40% вказали на право вільного пересування й вибору місця проживання. Право відкрито висловлювати свою думка про політику і владу цінує тільки 35%, а можливість голосувати на виборах за своїм розсудом – кожний третій [12]. Інший шлях кризи демократії веде через інститут парламентаризму. Партії думають не про державу і її долю, а про своїх виборців. Виборцям треба догоджати, інакше загрожує провал на наступних виборах. Тут вже враховуються не державні потреби, а побажання різних прошарків суспільства [13]. Також суперечлевість демократії полягає в пріорітеті соцііальних потреб виборців над високодержавними. Широкі маси мріють про легке і швидке поліпшенні свого матеріального стану: менше податків, менше роботи, відсутність станових (а по можливості - і освітніх) обмежень, легке збагачення, легке кар\'єрне піднесення. Це вимагає від органів державної влади проводити, перш за все, соціальну політику, щоб отримати підтримку народу і залишитися при владі, відмовляючись від загальнодержавних пріорітетів. І, врешті решт, хіба можливе керуваня масами, якщо 90% виборців не компетентні в своїх рішеннях щодо державних справ? Основна частина населення фактично не має ніякого здорового уявлення про державні питань, які їм пропонують вирішити на черговому референдумі. Отже, чи існують для України альтернативні шляхи розвитку на фоні світової кризи демократії? Стало цілком зрозуміло, що демократичний режим недосконалий, має безліч суттєвих недоліків і не має майбутнього як в нашій держав, так і в світі загалом. В майбутньому Україна має декілька варіантів розвитку: або запровадження такого різновиду демократії, як тоталітарна демократія на зразок США, або здійснення поступового переходу до автократії на зразок Росії, або взагалі відмовитися від демократичних принципів і обрати абсолютно інноваційний шлях розвитку, відмінний від усіх існуючих на сьогоднішній день. Можливо, васлідок тотальної глобалізації Україна увійде в склад єдиної Світової держави, з єдиним урядом і єдиним централіізованним керівництвом. Але зрозуміло одне: демократія немає майбутнього і не має змоги впоратися з виникаючими проблемами сучасності. Використані джерела та література 1. Большой юридический словарь ОНЛАЙН Демократия // http://law-enc.net. 2. Демократия и монархия: прошлое и настоящее // http://5ka.ru. 3. Иго демократии // http://www.life360.ru. 4. Красін Ю.А. «Метаморфозі демократии в изиеняющемся мире» // Полис № 4, 2006, - С.127. 5. Білошицький С. Майбутнє без демократії // Віче № 9-10, 2008, - С.41. 6. Уэбстер Ф. Теория информационного общества – М.: Аспект Пресс, 2004. – С.297. 7. Калашников М. Светоч свободы гаснет // http://www.rpmonitor.ru Аналитический интернет-журнал. 8. Конституція України.-К.: 2005 – С.4. 9. Шинкарук Е. Как развивается демократия в Украине? // http://glavred.info/archive 17.04.08. 10. Пазенок В. Демократія і людина // Суспільно-політичний журнал «Політика і час» № 2, 2003. С.10. 11. Скорик М. Гнев народный // Профіль № 29-30 (48-49), 9 серпня 2008, С.20. 12. Соцопрос: демократия в Украине не нужна её гражданам 10 октября 2007 г. // http://rus.newsru.ua. 13. Ільїн І. Кризис демократии обостряется // http://www.apocalypse.orthodoxy.ru