Місяць на небі плакав, Наче хтось не повернеться, Місяць на небі плакав, Небо на нього сердиться. Я сидів біля вогнища, Темрява ночі примарилась, Я питав гірко:Хто є я? Ти вже наверх підіймалася. Місяцю, місяцю ясний мій, Не забирай в мене ти її, Місяцю, місяцю ясний мій, Допоможи мені теж піти. Місяць знов тихо плакав, І лиш мовчав зтривожено, Був оповитий я жахом, Наче у смерть був закований. Він не віддав тебе, не віддав, Згасло під ранок вже вогнище, Я розказав небу, розказав, Що твоє сердцє вже не прийде. З місяцем плакала гірко, Я ж став на небі лиш зіркою, Місяць не бачив вже зірку, В темряві вічній тепер плив я тихо. Місяць сховався за хмарами, І не побачив у темряві квітів, Їх дарував я коли були, Сонцем ми оповиті