Такий чудовий видався весняний вечір І повний Місяць сяйво кидає мені на плечі. Сиджу біля вікна, як завжди – в самоті. Та раптом помічаю дві постатті в пітьмі: Він і Вона. Закохані обоє до нестями Говорять в темряві, торкаються вустами. І чую я палкі, закохані слова: «Мені потрібна тільки ти одна! Кохана, я люблю тебе і не покину!» «Мій милий, я до тебе серцем лину. » І їхня пристрасть з’єднує їх поцілунком… Ох, як бажав би володіти я таким дарунком! Та смуток стукає в мою свідомість. Чому такий самотній я? Можливо випадковість? А може «одинак» - моє життєве кредо? І мимоволі глянув я на небо… Зірок багато. Небо чисте, світле. Та лиш такий як я самотній Місяць світить. Перериваю всі думки. Іду… Лягаю спати… Лиш одинокий Місяць дивиться в мою кімнату.