Перейти к основному содержанию
Трилогія кохання
Частина перша У моєму серці Невже це справді так смішно? Чому ти завжди смієшся? Чи мені здається? Кожного дня я намагаюся зробити вигляд, що все добре, що немає в моєму житті жодних проблем. Я обманюю себе, тебе і всіх, з ким маю справу. Я посміхаюся навіть тоді, коли хочеться плакати, плакати гіркими сльозами.. Цікаво чому? Тому що тебе немає поруч? Наврядчи.. Мабуть тому, що я покинула себе.. і сама десь пуроч із тобою. Я не живу в гармоніі з собою. Знаєш дзеркало? Ти кожного дня стоїш перед ним. Моє відображення пішло кудись геть, і я не бачу себе, не чую себе і не розумію. Ти давно сказав, що мені нічого не світить, що немає нашої спільної зірочки на небосхилі, ти ніколи не візьмеш мене за руку, у якості мого бойфренду, ніколи не поцілуєш мої вуста? ніколи не прошепочеш на вухо ніжних слів.. тому що.. а чому? Я не для тебе? Чи для тебе хтось інший? Іншим ти даєш шанси. А я , мабуть, гірше інших.. ти так вважаеш? Може я ще малеча? Тебе бентежить мій вік? Дивно.. сам ще маленький. Адже у дорослих людей немає принципів та безглуздих стереотипів. А у тебе є. Шукаєш щось , сам не можеш сказати чого. Може в цьому ми подібні? Ти хочеш знайти сам, але я знайшла тебе. Кому відомо, що ми з тобою створені один для одного. Багато хто так каже, але ти не згоден.. Принципи у тебе, кажу ж - малеча ще. От і шукай безсмерного кохання з стрункою блондинкою, яка здійснить всі твої мрії. По розуму ви мабуть схожі будете. Ти під носом не помічаєш ту, котра долею намальована тобі на долоні. Вібір за тобою,і ти його зробив. Цілую тебе, мій любий.. Прощавай! Частина друга У серці друга Любий мій друже! Я люблю тебе, як ти цього не розумієш? Люблю усім серцем і душею, хоча наш психолог каже, що це неможливо. Знаю.. знаю твої почуття, знаю, що таке кохання, а може і не знаю... Я не покину тебе ніколи. Вибач мене за це! Мені дуже боляче робити боляче тобі, але я, навіть якщо сильно цього побажаю, не зможу покинути тебе. ПРОБАЧ.. Коли ми познайомилися з тобою, моє серце щось сказало мені, але я неслухняна дівчинка Я вибачила тебе за твої почуття одного разу. Я навіть зраділа, коли ти нібито забув про мене. Чи я помилялась? Я ж і досі у твоєму серці, я відчуваю це. Після краплі алкголю я чую, як гуде мій телефон і ти намагаєшся звязати два слова. У них (що б вони не означали) стільки почуттів, стільки емоцій... І знову пробач... Чому ти досі поруч? Я давно сказала, що нам нічого не світить, немає нашої спільної зірочки на небосхилі. Я ніколи не візьму тебе за руку, у якості твоєї дівчини, ніколи не поцілую тебе в вуста. Інколи мені хочеться підбігти до тебе, обіняти так міцно-міцно, поцілувати вічним.. але дружнім поцілунком. Мене зупиняє реальність. Для мене це буде мить, а ти захочеш цього навічно. Я не зможу дати тобі того чого хочеш ти, і не тому, що цього не хочу я, а тому, що цього не хоче моє серце. Може я не помічаю того, хто долею намальований на моїй долоні. Вибір за мною, і я його зробила.. і пізніше зрозумію, що зробила помилку. Цілую тебе, мій любий.. Прощавай! Частина третя Де серце? Хто ти? Ти з'явився якось несподівано. Коли? Давно? Та ні.. Тобі зі мною добре, мені з тобою теж. Але що ж мене зупиняє? Вік? Може я ще малеча? Кого-кого, а тебе це не бентежить))) Ти дорослий. Але тобі погано. Коли я поруч з тобою, забуваю про всі проблеми, але все ще сумніваюся чи це правильно. Мабуть, любий мій, я замала для тебе.. 5 років. У тебе немає принципів і безглуздих стереотипів як у декого. Ти знаєш, що шукаєш. От і знайшов мене. Але я як завжди не впевнена і я не знаю чого я хочу. Чого шукаю я? Мені цікаво: чи є на небосхилі наша спільна зірочка? Чи світить нам щось? Я сумніваюся. докінця нічого не знаю.. Я цілувала твої вуста, тримала тебе за руку... Що ж мене запиняє? Що? Не можу вже більше робити боляче. Боляче від болю, який завдають мені, від болю, який завдаю я. Я просто вже не витримаю більше, і ти зламаєшся,сам казав... А чому б не спробувати? Чому? Чи виправдані мої вагання? І чи правильно буде, якщо я зупинюся? Безліч питань.. жодної відповіді, а ти змушуєш мене щось вирішувати. Ти знаєш як боляче, коли тебе залишає людина, яку ти кохаєш, обожнюєш, без якої не уявляєш свого життя. Я боюся тебе кинути... Ти дуже швидко звикаєш до людей. Почекай мене, я ще не вирішила. Моє серце і так добряче пошматовано. Треба якось вмістити туди тебе третього. А що як помилюсь? Не помічу того , хто долею намальований на моїй долоні?!?!?! Знову вибір за мною, не можу ніяк зробити його... Малеча я ще...Яке складне це доросле життя. Пробач мене за моє дитинство... Побачимо, що воно буде, але дай мені ще трохи часу. Хочу розібратися зі своїми думками і почуттями. Цілую тебе, мій любий... Не буду прощатися...