Є люди, долею забуті, Єдиний дім їх - гори зі сміття, Їх долі ланцюгом прикуті І викинуті геть з нормального життя! Що день встає - вони вже у турботі, Із нір своїх вилазять як вужі, Коли працюють люди на роботі, Ідуть на працю і бомжі! Їх день розпочинається так рано, Закінчується пізно у ночі, Шукають пляшку кожну так старанно, Як золото шукають шукачі! Вони ж колись і мали дім, і сім'ї, Були колись і радощі буття, Були колись по-справжньому щасливі, А зараз тягнуть жалюгіднеє життя! Важка їх доля, важке життя для них, Цей світ жорстокий, що не зна для них пощади, Погрітися, наїстися - утіха із утіх, В теплі і затишку - хай буде він із вами! І носять зараз на собі лахміття, Не миті, волохаті і брудні, Життя все їх - суцільнеє жахіття, І душі скривджені і очі в них сумні! Ось злидар той підходить до машини І простягає руку, що від холоду тремтить, Як невимовно радий він за кожну копійчину А з боку глянуть - серце заболить! А завтра знову в путь, на пошуки буття, Тож не кляніть будь ласка їх, о люди, Не дай Господь подібного життя І пам'ятайте з кожним може бути! 23грудня 2009р.