Життя моє дивне, неначе наснилось, Чого ти так швидко під гору скотилось? А думи і мрії над полем зависли. Чого ж мені серця до болю не стисли? Щоб жив і не п’явся, усього боявся, Щоб горбився-гнувся, а думать не брався, Щоб плани партійні звитяжив удвічі, Щоб правди ніколи не мовив у вічі, Щоб цвів, як похвалить начальство пихате, Радів, що не вигнали з власної хати, Радів, що не слухав пісні наші вільні, В’язниці не знав і не вмер в божевільні… Нічого не бачив, нічого не вдіяв. А думи і мрії вже вітер розвіяв.