Шум затих, а сцена світлом сяє, В залі темно. Сходинки круті. І ніхто ніколи не вгадає, Що йому судилося в житті. Підступа все ближче темінь зали. Важко грати (Господи, спаси!). Як багато ми віків благали: Отче, чашу мимо пронеси! Є ж у тебе кращі п’єси, Боже, Де любов і зоряні світи!.. ... Треба грати. Скиглити негоже. Вік прожить – не поле перейти. Згоден я з твоїм жорстоким планом (Чи почуєш моє каяття?): Сценою іду – життєвим ланом – Дограю своє людське життя. (По мотивам Б. Пастернака).