37 Прокурена і спита Україна Несеться стрімголов в тартарари, Усі без винятку, і навіть дітвори, І не рожденних до четвертого коліна; Бо хто навчить прийдешні покоління Любити Бога і Його дари, А не принади виду мішури, Що всучують лукавого створіння; Бо їх батьки і нації батьки – Теперішнє пропаще покоління – Марнують нинішні святі роки В протистояннях до душі кипіння І до злодійства владної руки, Доводячи, як „мила” їм Вкраїна. 38 Ну що, лукавий, маєш досхочу Тих душ, що впали у твої тенета, Це майже вся без винятку планета, Крім тих хто ставить Богові свічу. Це, безумовно, успіх – я мовчу – Сказав би той, хто вірить у прикмети, Але не я, що розірвав тенета, І з вірою до Бога вже лечу. Даремно ти, антихристе, радієш, Що, ніби то, тобі належить світ, Бо ти лиш інструмент у ньому Бога. І ти складеш, невдовзі, Богу звіт І більше зла ти вже не заподієш, Бо не залишиться від тебе й рога. 39 Нам Бог дає все нині в міру віри І здатності вмістити ці дари В свідомості дочасної пори – Пори до вічного життя без міри. А хто без віри, ті живуть як звірі, Чи діти пекла – чорної діри, А є – що, ставши дригом догори, Чекають просвітління душ і шкіри; Лукавим дав приземлені дари І під землею надра, як престоли, А вибраним дав мудрості на вміст; Покликаним новітньої пори Себе дав в Трійці, де Отець – католик, Син – православний, Дух – євангеліст. 41 Обіцяне три роки ждуть Гласить нам приказка-прикмета, І не залежно від предмета, Що в ту обіцянку кладуть; І не залежно де дають – З агітаційного намету, Чи з піднебесся з кабінету, Де в довгий ящик їх кладуть. А в Україні цю прикмету Затерли, як стару монету, Тому тут значно довше ждуть; І вже не сіють і не жнуть, Зате всі вірять у прикмети, Хоча до церкви чинно йдуть. 42 Самотній Бог створив собі людину, Щоб поділитись радістю буття, Хоча і знав, що часом каяття Згірчить Його солодку вічну днину. Але Любов, у Трійці триєдину, Не стримує гіркоти відчуття І в радості надмірного Життя Формує уподібнену дитину; І наділяє радістю сповна Того, хто образно являє Того, Хто джерелом життя стає для нього. Любов буває лиш тоді сумна, Коли отримавши дарунка цього, Ми навіть не подякували Богу.