55 От, окремо взятий, українець м'ятий Ну, такий розумний – куди хоч сади – Чи в ООН генсеком – в асамблеях спати, Чи на місце Папи – у святі суди. А якщо їх разом, як народ, зібрати, То стає їх розум, як держак з води,– Не спроможні свого гетьманом обрати, То їх Бог карає зайдами завжди; Тому крім лопати і кайла держати – Іншого в державі їм не спромоглось, То прийшлось Європу всю перекопати, - Щоб там євроквітам пишненько цвілось, І Москву задарма всю передовбати, - Москалям щоб зручно й вигідно жилось. 57 Вже допилися бідні українці, Що мають на похмілля дрижака У вигляді гетьмана-русака І пляму на історії сторінці. Не втямлять Божі вівці-українці, Що гетьман з інтелектом рисака Під патронатом демона братка Подбає, щоб козлами стали вівці; Щоб мову заховали під язык, А гривні поміняли на червінці, І все, до чого українець звик, Як вишиванки, мали за гостинці, Щоб навіть дух їх з їх теренів зник, Або став джином в клятій їх горілці. 60 Я нації дурнішої не знаю, Ніж та, що українцями зовуть, Що на землі для райського розмаю, Як жебраки століттями живуть. Хоча себе розумними вважають, Та навіть хліб свій, як чужий жують, В кишені дулю ворогам тримають, А зброю для гнобителя кують. В роду своєму первородство мають, Та честь, як менші, брату віддають І, як раби, на нього спину гнуть. І віру давню першохресну мають, Та вже на іншій мові визнають І Богу не співають, а поють.