Грім! Такий неминучий, Коли його провадить блискавка… Блискавка! Така невідхильна, Коли в двобій вступають хмари… Хмари! Такі вайлуваті, Коли їх кучерявить вітер… Вітер! Такий нежданий, Коли царює ясне небо … Небо! Таке красиве, Коли його не дістає Земля… Земля – це ми, І грім – лише од нас…

Доля моя неізвідана, Сила моя неповержена, Буття моє незавершене, Воля моя незасуджена, Горе моє недоведене, Думка моя невмирущая Нехай барвить світ Цей сумний!

У сяйві зоряної ночі Пливла дівчина чарівна, В її великі чорні очі Зайшла рубінова весна. Із вуст блищали ясні зорі, У косах барвився вінець, Вона ходила пішки морем, Зібравши райдугу з сердець.

Якби знали ми майбутнє, воно б не відбулося. І. Кир’янчук Я патріот. Але не вмру за Україну, Знаючи, що не стану героєм. Я письменник. Але не писатиму, Знаючи, що мене не читатимуть. Я філософ. Але не осмислюватиму буття, Знаючи, що мої закони проігнорують. Я людина. Але не вітаю життя, Відаючи, що воно не відбудеться.

Коли заводять пісню солов’ї, Коли туман ховається в імлі, Тоді беру до рук клавіатуру – Творю свої натхненні рубаї.

Огир мчав огненним скоком, Вихор ніс нестримним кроком, Шал являв людській арені – Все віддав за бурю сцени!..

Краса жіноча – то всесвітня сила, Вона сіяє – заздрить їй зоря. Нескорених вождів вона скорила, Незнані береги вона відкрила, Життя у вірну смерть вона влила!..

Якщо думка зачаїлась І за рогом жде тебе, Ти не вір у її милість – Зрине в небо голубе. *** Якщо думку вабить пиво, Як до лісу погляд вовчий, То чекай із неба зливи, Що потопить човен творчий. *** Якщо думка вище світу, То вона се доведе: Перетне Земну орбіту, Засіяє понад світом І у Всесвіті впаде!

Відкрилася душа – гайда писати, Плекати рідне слово золоте, Саме воно, немов дбайлива мати, Шедевр твоїми пальцями сплете.