Колись прокинусь серед ночі, В сльозах твої побачу очі, Я руки простягну до тебе, "Не плач, прошу, не плач, не треба". Ти скажеш щось, що я почую, І не повірю, що не сплю я, Тебе я тихо обіймаю, А в небі янгол пролітає. Коли тебе я поцілую, Я зрозумію, що не сплю я, Тобі скажу я все, що треба, Яке ж сьогодні темне небо. А потім дощ піде осінній, Який же вересень цей дивний, Дощами, холодом лякає, Зі мною жарт вночі він грає. Тебе в останню мить зігрію, Та зберегти сон я не вмію, Та вранці ні, я не зламаюсь, Відкривши очі, посміхаюсь. І знову сіре, сіре небо, Це знов негода вереснева, Та всі примари тої ночі, Тримати в серці я не хочу. І я піду до вулиць міста, Збирати падаюче листя, Стрибаючи через калюжі, Іду я просто так, внікуди. Так рано осінь завітала, У сни мої тебе віддала, Ти в них не йди в нічному небі, Моя сумна чарівна леді.