* * * "Финита ля комедия?.." Ошиблись хулиганы… Я начал лишь вступление Для вечного романа. * * * Шанують ортодокси, більше ніж Христа, Старозавітні замороки і свята; В пошані дуже Маккавея і Ілля І по-язичницьки освячені зілля, І за співзвучністю освячують ще й мак, Тоді як "молот" означає те Маккаб(і). * * * Ушло в небытие полно "бессмертных" И канул в Лету вождь – "живее всех живых", Но к этим идолам на площадях привык, И забывает о Воскресшем, смертный… * * * Позбавив школу впливу Церкви І тішиться масон–законник… Ой стане смутно після смерті, Коли гукне останній дзвоник… * * * Я из лесу вышел и в лес я вернулся, Пространствовав жизнью на круги своя, И в этом лесу я, молясь, ужаснулся, Осмыслив бессмысленность, вне, бытия. * * * Як числа допотопних дат, Як сніг, що завжди тане, Як бусурманський каганат, Як цвіт, що врешті в'яне, Так український паханат, Як дим, у безвість кане. * * * Молився дід під вечір свято, Щоб Сущий вже змінив характер, Щоб на дівок не задивлятись… Проснувся вранці… катаракта… * * * Одна мечта осуществилась По сходной кризисной цене И вшестеро, как на Луне, Она на мне продешевила… * * * Катаракта… катаракта… Ти біда старців – сліпців, Але декого ти, раптом, Захистила від гріхів; Бо туман твій, в формах талій Гарних Євиних дочок, Відфільтровує деталі, Що нас брали на гачок… * * * "Кому маман, кому маркиза…" А мне по нраву обе сразу… Кого же выбрать для отказа?.. Нет. Подожду Его сюрприза… * * * Цей синій жакет не пасує До золота в храмовий день… Але я пишу їй це всує – До неї цей лист не дійде… Та все ж… ще ці сірі лосини… Граційно, та храм не балет… Тіп-топ лиш у їхнього сина, Бо комжа – на небо білет. P.S.Пробачте, забув про бабуню… Бабуня у них – еталон. Бабуню чіпати не буду, Бо гріх зачіпати мадонн. * * * Читанням визнав я з амвона, Що серед грішників я перший… То що – і хостію вже мона..? Після такої сповідь–честі… * * * Базар в Господній день, це – ідол Для внутрішньо сліпих людей, Що стали жертвами ідей Того, хто плодить тільки біди. * * * За отступничество их и предков, Бог лишает мужей дочерей; Сыновей обрекает не редко На падения не от мечей. * * * Втомився я тут від життя безпросвітного У цьому содомі розливу новітнього, У домі засьцяному мозком п'яниць, Що розум зливають в штани, впавши ниць. * * * Весна перейшла поступово у осінь, Пройшовши по літу суцільним дощем; Вже вересень хмарами березня косить Дощі, що заповнюють простір ущерть. * * * О, Украина – разграбленный хутор В центре Европы средь белого дня!.. Як же могла ти себе так надути, Ставлячи вовка глядіти ягнят?.. * * * "Боже, храни пахана От преждевременной смерти, Щоб за два строки країну додерти, А вже тоді хай – хана…" * * * Тричі мертва вже країна все співає, що ще ні… Ну і публіка наївна в цій могилі в бур'яні. * * * Тьмяніє проміння серпневого сонця На тлі милих дам в золотій упаковці… І як не боїться якийсь чоловік Таких відпускати за міст на мій бік?.. * * * Позолотой раскрашивать листья, Серебристой росой сеять проседь, А в душе беспечально груститься Начинает волшебница осень. * * * Живу я десь між Києвом і Львовом Над клаптиком вкраїнської землі І чую я умовну рідну мову Між суржиком лиш в храмі у селі. * * * Я живу, хоч життям це назвати не можна, Бо грішу, як грішить той, хто має ще чим; Я пишу, хоч у відповідь гріх пише кожний, Бо пишу, як Письмо надихає на чин. * * * Мне семьдесят, а я порхаю, Как лейтенантик молодой… Сейчас молекул нахватаю И мы с моей женой вдо… ой!.. (чуть–чуть не выдал тайну). * * * Цей наш світ Бог створив дуже мудро, як для Себе, бо з нами живе; Лиш для інших творити марудно… Ну, хіба що з любові без меж. * * * Як хунвейбіни мандаринів, Сектанти мультихристиян Новий Завіт перетворили В цитатники для інь і янь. * * * Допоки ідол в мавзолеї, І на майданах ще стоїть, Чекати щастя привілею Прийдеться ці, плюс сорок літ. * * * Мой язык здесь стал малопонятен, Да и тема – в миру прецедент… Повернуся я мабуть до хати, Хоча я і в собі дисидент. Эпилог. Мемуары души написал я намедни, И читая теперь, не возьму это в толк, – То ли это бессмыслица выдала бредни, То ли мудрость поставил уже на поток. Что же делать мне с ними, скажите на милость, Я и это теперь не возьму себе в толк – То ли сжечь и забыть, чтобы даже не снилось, То ли выдать и ждать обращений поток. Я, пожалуй, оставлю всё это потомкам – Двум сестрёнкам, что делят фамильный итог – Теологии доктор – Христова сестрёнка И сестрёнка её – информатики док. Пусть они разберутся – на то они доки – Есть ли в этом тот толк, что дополнит итог, Верно ль их рассудил и всемирные склоки, Кто источник, что выдал словесный поток.