Час стиглості
Час стиглості
Куди сховатися поки летить каміння?
Мовчать в ганчірочку і відводити очі
Ховатися тихенько за огорожку
За солом'яний мур теорій досконалості
Пошепки сидіти на кухні і чаювати
Вкриваючись пилом дурнувато посміхатись
Відгортати фіранку і позирати, як різьбляні гусениці
Танків жують і ремигають вчорашнім дитинством
Нехай собі їдуть, нехай собі чавлять
Є долонька надійна, щоб закрити очі
І хитрувата щілина між пальців
Що з неї протягнулася дротинка зору
І ні до чого і ні при чому... Оселя з краю...
Лиш тільки осінь скоро, а там зійде каміння,
Що розкидане весною навмання було
І врожаї дадуть про себе знати
Коли зібрати навіть те, що сіяв буде забагато
Лишень би відповзти з-під танка, що одним рухом
І тебе вмить перетворить на розчавлене дитинство
На минуле позаторішнє, на стиглі вишні, що згнили на гілках
На літа сморід від спеки та тліну
І роки прожиті намарно
Перетворились у дріб'язкову копійчину
За котру вже не купиш сірника
Щоб розігнати морок небуття...
Не небуття, а забуття, що ти туди поринеш
Й тебе забудуть, ти навіть не історія
Ти пляма... Ще одна комаха згасла
В кінці літа, лиш панцир буде ще два дні валятись
І хрестик простоїть на цвинтарі ще трохи
А на піску буття не лишилось слідів
І не було...
Каміння вже достигло – час збирати
авг-2004